ПРЕС-РЕЛІЗ

ЦСМ «Совіарт» продовжує серію презентацій у Києві творчості молодих художників різних регіонів України. Вже традиційними стали виставки з Харкова, Одеси, Чернігова, Дніпропетровська, Нікополя, Львова. Цього разу два зали «Совіарт» - два художники. Майстерні абстракції Михайла Радя будуть сусідити з експресивними жіночими образами Петра Романчика. До дня Валентина, сподіваємося, виставка вдовольнить вибагливість київської публіки.    

«Постмодерністична ментальність супроводжує мистецьку практику кожного сучасного художника, твори якого претендують на актуальність. Навіть абстракція сьогодні старається отримати в широкого загалу своєрідний сертифікат на концептуальність по відношенню до встановлених усередині минулого століття образотворчих правил. Що вже говорити про фігуративізм? Тут художники повинні постійно доводити всім, що вони не відмовляються від образної репрезентації, але, разом з тим, і уникати безпосередньої реакції на реальність. Вони сповідують спеціальність, концептуальність і проектність.

Сьогодні у "СовіАрті" представлені твори двох кардинально протилежних митців, яким не потрібні згадувані сертифікати. Запрезентований контраст образотворчості – абстрактна невимушеність дощок Михайла Радя і астральний текучий фігуратив Петра Романчука – показують інакший мистецький Львів. Такий, який не претендує на "заумні" мультимедійні інсталяції і пуританський соціальний концептуалізм мейнстріму, а залишається вірним живописній традиції. Обидвох художників об'єднує хіба що унікальна авторська техніка образотворення.

Як свого часу зауважив Орест Голубець, творчість Петра Романчука вирізняється на мистецькій сцені Львова, передусім, винятковим індивідуаліз-мом, абсолютною неподібністю до характерних львівській школі образних жестів. Здається, переосмислення "Казок про силу" і архетипічних образів його підсвідомого створили новий рівень сприйняття свідомості. У новому циклі робіт художник починає конструювати/плести нову реальність, де фігуративна форма володіє своїм нормативом і презентує динаміку людського тіла.

Жіночі фігури плетуться у закономірному мерехтінні ілюзорності буття, набуваючи конкретних, відчутних рис. Хто ці незнайомки? Художник у свій спосіб прагне розкрити внутрішній світ кожної конкретної особи, показати несвідоме/свідоме їхньої душі і думки. У митця не відчувається гламуру – його немає, а є натомість природна невимушеність поведінки; ним зафіксований момент, своєрідний "зріз" реальності їхнього теперішнього буття.

Попередні виставки П. Романчука викликали у багатьох критиків і глядачів асоціацію з ілюзорністю реальності, подібно до того, як її розуміли брати Вачовські у фільмі "Матриця". Таке конструювання реальності залишається основним стилістичним засобом художника. Техніка живопису митця перетворює його полотна у класичні засоби живопису дії. Живопис дії (action painting) почався в епоху розквіту новаторських концепцій психоаналізу і квантової механіки, всередині минулого століття, коли суспільство розпочало змінювати усталені стереотипи сприйняття фізичного і психологічного світу.

Сьогодні Петро Романчук, як і всі інші художники, сприймає і осмислює ці закономірності як a priori. Для нього реальність не є чимось цілісним – вона крихка та ілюзорна, вона текуча й ефемерна. Більше того, з появою віртуальних інформаційних технологій старий міф про всеохоплюючу Майю набуває нового звучання. Поетика жіночого тіла в статиці і русі стає для художника знаряддям творення складних ілюзорних композицій.

Творча мова Михайла Радя відкриває і демонструє почуття й думки, стимулює експресію і обмін думками. Його мистецтво візуально приваблює і виявляє особистість, творчість, натхнення і знання автора. Воно прикрашає і втілює його навколишнє середовище, воно передає емоції і пробуджує почуття. Творчі об'єкти Михайла Радя багаті по фактурі і кольору. Робота з текстурою створює тактильну поверхню, а модельована завдяки світлу "глибина", викликає неординарні настрої, емоції, ностальгію і спогади.

Усе це на перший погляд парадоксальне, бо стилістика образної мови художника навіює нам враження такого собі нео-дада. У своїй творчості Михайло Радь дуже різносторонній і вивчає багато напрямків: інсталяція, ready-made об'єкт і живопис, відео-арт і енвайронмент.

Концептуальні твори відображають дзеркало людської психіки, яка хвилює і викликає захоплення - дошка, стільниця, олійна фарба і лак репрезентує крихкість буття. У Михайла переважає щось подібне до метафізичного краєвиду – це його спроба вирватися з крайніх емоцій і заглибитися у самоаналіз. Фантазувати, уявляти, створювати.

Багато майстрів, які працюють із деревом, стверджують: лінії, фактура, тактильні відчуття, що їх дарує дерево, буквально заряджають енергією. І тут немає жодної містики: дерево є одночасно і об'єктом і суб'єктом діяльності у невловимому процесі творення художника, випромінюючи природну чисту енергію.

У своєму підході до використання об'єктів і зокрема згаданого вже дерева Михайло Радь постає таким собі нео-дадаїстом, однак він не бунтар, а радше спостерігач збунтованої дійсності.»
Roman Hankevych

Інформаційна підтримка: